ДІЯ 2.
С р а к а н а В и с о к о м у З а м к у БОДЯ: ну як тобі ця срака? Мене ковбасить так, немов я шинка в Дрогобичі на м’ясокомбінаті! Усюди біло, сніг паде, ще трішки – і Різдво гряде! (емоційно) Ох, Петю, зашибісь!
ПЕТЯ: (розважливо) Та-а... оце, блін, непогано! Цепило так, що й хуя не просциш. Така задупленість, шо ну! По-моєму, вкурились ми не сраку!..
БОДЯ: (заперечливо)...О ні!
ПЕТЯ і БОДЯ: (разом) Вкурились ми в пизду!
ПЕТЯ: Глянь, Бодь, – бідні пташечки!
Довкола БОДІ й ПЕТІ водять веселі хороводи балерини в білому. Оркестра в ложі грає різдвяний диксиленд. Керує цим збіговиськом БІДНА ПТАШЕЧКА, диригуючи совком і відерцем.
БОДЯ:
Сніг падає, не зупиня.
Діяння наші сховані
від заздрісного ока,
спокійні можем буть
й довіритись словам пророка.
ПЕТЯ: (невиразно)
Пророка... Про рока... Прор ока?
Риба-піла пєрєпіла... Ха-ха-ха
(сміється) Йобнутая какая-та...
Ну, це я так, для красного
слівця. Анумо, Бодь, катаймо
он туда! Там горб стоїть,
на ньому хрест. Відчуй
себе Ісусом, Бодю.
Цікаво знать, як було б це
в сучасному житті? Зійдімо
на Голготу, лобне місце.
Страшенний буде гон, достоту!
Лізуть на декорацію “Горб”, кректячи і відсапуючись. Сідають на залишки лавки навпроти символу християнської віри і закурють по цигарці. Несподівано з-за спини чутно голос МІЛІЦІОНЕРА-БУДЯЧКА
БУДЯЧОК: Гей, пацани, ви шо тут загубили? Чом не на людях? Ваші документи!
ЛАПОНЬКА: (строго) Ану сказали хутко, хто такі!
БУДЯЧОК: Ти глянь, накурені які! А ну, Лапонька, обшукай-но їх! І не думайте тікати!
Будячок і Лапонька ретельно обшукують БОДЮ і ПЕТЮ на предмет холодної колючої та ріжучої зброї, вибухівки, героїну, фенілциклідину, транквілізаторів, стимуляторів, галюциногенів, барбітуратів, ней ролептиків, анестетиків і т.п. Не знаходячи нічого, вдаються до повторного обшуку.
ЛАПОНЬКА: Ага! У того он фольга! І сірники!
БУДЯЧОК: А в цього книжка непонятна. Ні, треба їх забрати!
ЛАПОНЬКА: Та за одну фольгу вже можна загриміти! А як повезти їх на експертизу, то зразу стане видно, що нюхнули хмизу. Курити драп! Ай-я-яй-яй!
ПЕТЯ: Може, не треба...
БУДЯЧОК: Треба, синку, треба... Проведу з вами я роботу виховну, щоб не курили всяку єрунду. Подзвонимо батькам, хай заберуть додому.
ПЕТЯ: Айну вас!
ЛАПОНЬКА: Але й ми люди, може, не вести їх? Як не як, на дворі свята, сніг паде, і любо-любо, певне, нині побухати...
БУДЯЧОК: Підемо зараз по слідах гарячих. Бо як знайдем баклажку, то, щитай, капець. Так шо признайтеся відразу. Де брали? Там, внизу?
ПЕТЯ: А про що, ми, взагалі, розмовляємо, шановні, га? Піздєц, бля, на якій підставі?!! І взагалі! Шо за хуйня?! Сиділи ми собі з товаришем, бесідували про Христа! А тута ви. Хіба це карно?
Петя і Бодя тішаться. Видно, що їм зовсім не страшно. За ті три години, що вони ходили Високим Замком, їхні сліди надійно прикриті снігом. Тим більше, баклажки вони і близько не бачили.
Лапонька зникає за кулісами. Падає лапатий сніг.
